Да 75-годдзя вызвалення ад нямецка-фашысцкіх захопнікаў. Вершы паэтаў Гродзеншчыны "Пад мірным небам Беларусі"

Да 75-годдзя вызвалення ад нямецка-фашысцкіх захопнікаў. Вершы паэтаў Гродзеншчыны "Пад мірным небам Беларусі"

Браніслаў ЕРМАШКЕВІЧ

ПАМЯЦЬ

Дагарэлі на папялішчы

Галавешкі Айчыннай вайны.

Апякаюць і зараз, і нішчаць

Маё хворае сэрца яны.

 

Увайшлі ў маю памяць навечна

Генерал, невядомы салдат

І мой бацька – нібы Шляхам Млечным

Даганяе пачэсны рад.

 

Недзе з майскай вясной размінуўся,

Не хаваўся ад лютай бяды:

Ён з Айчыннай вайны не вярнуўся,

Там загінуў зусім малады.

 

Над былым раскашуе завея,

Бацькі след мне павек не знайсці.

Як шкада, што і май не цяплее,

Хоць гадамі паспеў абрасці.

 

Перад памяццю твар пахіліўшы,

Я шукаю жэтон патайны

На пакінутым нам папялішчы

З галавешак Айчыннай вайны.

 

Успамінамі ўецца дарога –

У руках пахаванкі адны…

Толькі ў сэрцы цвіце Перамога

Сіл дабра над кашмарам вайны.

***  

Людміла КЕБІЧ

Я – ДАЧКА ВЕТЭРАНА

 

Я – дачка ветэрана,

І па гэтай прычыне

Мне баляць яго раны

Ад Вялікай Айчыннай.

 

Спеваком мог стаць тата,

Але голасам дзіўным

Ён з акопаў салдатаў

Паднімаў – “За Радзіму!”.

 

Ён фарсіраваў Одэр

І дайшоў да Рэйхстага,

Дзе знайшлі яго Ордэн

І медаль “За адвагу”.

 

Ён прынёс перамогу

На плячах сваіх мужных,

На руках сваіх дужых

З той нялёгкай дарогі.

 

Ён вярнуўся дахаты,

Да зямлі сваёй весняй,

Даў жыццё мне і брату,

І дзяцінства, як песню.

 

Ён спяваў пра “Кацюшу”

І пра “Корб блюмэн бляў”,

Успамінамі ўзрушваў

Пра сяброў сваіх слаўных…

 

Я – дачка ветэрана,

І пакуль маё сэрца

Ад яго стыне ранаў,

Будзе мір на планеце.

***

Виктор КУДЛАЧЁВ

ВОСПОМИНАНИЯ


Много дней, много лет пролетело,

Как Победы салют отгремел.

У меня голова побелела,

Переделал немало я дел.

 

Предо мною встают фронтовые

В испытаньях суровых года,

Дорогие друзья боевые,

Что домой не придут никогда.

 

Вспоминаются Брест и Варшава,

И поверженный вражий Берлин,

Где советского воина слава

Вознеслась до незримых вершин.

 

Сколько б лет ни прошло – не забуду

Годы в жарких сраженьях, во мгле…

Как свидетели прошлого, всюду

Обелиски стоят на земле.

 ***

Виктор КУЦ

МИНУТА МОЛЧАНИЯ

 

Вдоль асфальта – поля.

Над асфальтом – дожди.

И стоят тополя,

Колыхая плащи.

Ветерок продувной

Сбросить их норовит.

Бьёт крылатой волной,

За спиною сопит.

Я с асфальта сверну

Там, где леса изгиб.

И найду ту сосну,

Где мой крёстный погиб.

Придорожную пыль

Чуть слезой орошу.

Партизанская быль…

Его имя ношу.

Я умоюсь дождём.

Ветерком оботрусь.

И минутку вдвоём

Помолчим, Беларусь.

***

Вікторыя СМОЛКА

СВЯТА ГЕРОЯ

 

Слабы, старэнькі,

Не слухаюць ногі –

Толькі чакае

Вясну Перамогі –

 

Майскую кветачку

Ў сціплым букеце...

Побач, над ложкам,

На даўнімпартрэце –

 

Хлопчыквясёлы,

Бязвусысалдацік,

У шынялі –

Прытуліўся да маці.

 

Школьнікўчарашні,

Ад тых не старэйшы,

Хтоветэранам

І песні, і вершы

 

Дорыцьсягоння

У славу героям!

...Светлай, весноваю,

Мірнай парою

 

Дома святкуе:

Не слухаюцьногі,

Болемскаваны

Зваеннайдарогі.

 

Радасцьадзіная –

Сонейкасвеціць,

Нібы медаль,

Зіхаціць на партрэце...        

***

Георгий КИСЕЛЁВ

И МЫ ВЕТЕРАНЫ

 

Снова чарки в застолье тесном

Поднимаем за старых солдат.

До сих пор от голодного детства

Животы лебедою саднят.

 

Шла война пострашней цунами,

Встали батьки навстречу злу.

Были мы тогда пацанами

В оккупации и в тылу.

 

Сквозь деревни и сквозь погосты,

Превратив города в бедлам,

Немец с лозунгом «дранг нах остен!»,

Как тевтонец, припёрся к нам.

 

Сколько мёртвых лежало в поле!

Фриц расхаживал по двору.

И война нас помимо воли

Вовлекала в свою игру.

В догонялки она играла

То в потёмках, а то чуть свет

И тротилом, и аммоналом,

И осколком, и пулей вслед.

 

Нас она заставляла в прятки

Поиграть с ней без дураков,

Нас вытягивая за пятки

Из подвалов и чердаков.

 

Нам подсовывала игрушки,

Затаившие смерть нутром:

Автоматы, гранаты, пушки.

Мы свистели в пустой патрон.

 

Любопытство залезть томило

В танк подбитый, тая испуг.

Подрываясь в полях на минах,

Оставались без ног и рук.

 

Мы устали играть с ней в салки

С пробужденья и дотемна.

Поимённо – тщедушных, жалких –

Пересалила нас война.

 

Постаревшие малолетки,

В том ни гордости, ни вины,

Что мы носим на теле метки

И глубоко в душе – войны.

 

Седовласые мы подранки

И глядим до сих пор назад.

Пацаны, воробьи, пацанки,

Нам давно уж за шестьдесят.

 

Никуда от судьбы не деться.

Наша память – сплошной фугас.

Ветераны военного детства –

Так теперь говорят о нас.

***

Ірына ДАНІК

НЕВЯДОМЫ САЛДАТ

 

Невядомы салдат…

Чый ён бацька ці сын?

Адкажы, каземат,

Адкажыце, лясы.

 

Адкажы, той квадрат,

Дзе насмерць ён стаяў,

Як чужынцаў караў

І як сам паміраў?!

 

Ды маўчаць верасы,

Толькі кроплі з галля…

І за ўсіх: “Ён мой сын!” –

Адказала зямля.

***  

Людмила ШЕВЧЕНКО

С ТОЙ ДАЛЁКОЙ ВОЙНЫ


С той далёкой войны

Лет немало прошло,

Отгремели бои,

И сравнялись окопы.

С той далёкой войны

Много вод утекло,

И травой заросли

Партизанские тропы.

 

Мы о времени том

Знаем лишь из кино,

Книг, рассказов

Бойцов-ветеранов.

Нынче – мир,

Только память людей всё равно

И щемит, и болит,

Как открытая рана.

 

Сколько их,

Этих братских могил у дорог,

Скорбных стелл,

Безымянных порой обелисков.

Тем, кто жизнью своей

Наше детство сберёг,

До земельки до самой

Поклонимся низко.

***

Григорий ГАРМАШ

ТУМАНЫ

 

Ой, туманы, мои растуны,

Ой, крутые реки берега!

Пели песни о вас партизаны

И ходили в поход на врага.

 

Помнят сосны, берёзы и ели,

Как войны бушевала пурга,

Как в холодной землянке их грели,

Раны им бинтовали снега.

 

И метели следы укрывали,

И дожди придавали им сил,

О туманах они распевали

И рыдали у братских могил.

 

Сколько там их в болотной трясине

Положил огневой ураган?!

Превратились вы в пепел Хатыни,

В неподвижно застывший курган.

 

Подросли партизанские внуки,

Отцветает весна за весной…

Лишь туман да сердечные муки

Навсегда остаются со мной.

***

Фёдар ЧЫЧКАН

ВОЧЫ ВЕТЭРАНАЎ

 

Дзень будзённы святочныя строі надзеў,

У зіхоткія фарбы і ўсмешкі ўвабраны,

Раптам выбухнуў ён, завірыў, загудзеў,

Як у школьную залу ўвайшлі ветэраны.

 

Іх няшмат засталося з тых грозных часоў,

Каб успомніць аб першым баі і бамбёжцы.

Сівізна буйна ўсыпала рэдзь валасоў,

Тым не менш, не старэюць душой пераможцы.

 

Вочы строга глядзяць на прыціхлых дзяцей,

Быццам гарт іх душэўны даследуюць.

Нас, маўляў, да сябе запрашайце часцей.

 

Вунь як войны суседзяў праследуюць.

І няхай у вас іншыя сёння куміры,

Подзвіг наш вас да сёння адорвае мірам.

Редакция газеты «Гродненская правда»